Актуально для батьків

Лінда Стейд, педагог з 25-річним стажем, дослідник в коледжі Санта-Марія в Західній Австралії, дає поради про те, коли саме батькам варто відмовитися від гіперопіки над дитиною і чи варто взагалі використовувати такий підхід.

Зверніть увагу на себе

Я впевнена, що всі ми чули про гіперопікаючих батьків — «helicopter parents», — які поспішають на допомогу своїм чадам навіть тоді (особливо тоді), коли діти їхньої допомоги не потребують і коли критично необхідно, щоб діти самі навчилися справлятися з конкретними завданнями, коли потрібно думати не про «зараз», а про далеку перспективу.

Ми схильні дорікати та засуджувати гіперопікаючих батьків, але ми забуваємо, що діють вони: по-перше, з кращих спонукань, керуючись своїми страхами, надіями, переконаннями та цінностями, а по-друге, іноді кожен з нас час від часу стає гіперопікаючим батьком. І якщо іншим батькам ви можете легко порадити «не крутиться так над дитиною», розпізнати момент, коли це потрібно сказати самим собі — важко. Особливо тому, що гіперопіка — дочка страху і любові. Коли ж все-таки, вам краще «приземлити вертоліт» і зменшити настільки сильну опіку?

СПОНСОРСЬКИЙ КОНТЕНТ

4 гениальных шага к победе над детской истерикой

00:00

/

00:00

Коли діти займаються спортом

Ми хочемо, щоб діти любили спорт, адже він дає їм здоров’я, вміння працювати в команді, вчить відповідальності та підвищує самооцінку. Ваша батьківська задача полягає в тому, щоб навчити дитину поважати інших. Все інше в спорті — сфера компетенції ваших дітей. Не дзвоніть тренеру, щоб з’ясувати, чому ваша дитина в цей раз на лавці запасних, — можливо, тому що вона ще не готова грати в першому складі, а не тому що тренер злий? Можливо, вашим дітям ще треба засвоїти якісь уроки. Запитайте краще себе: «Чому це так важливо для мене?»

Коли діти не отримують тих оцінок, які влаштували б вас

Нещодавно мені подзвонили батьки семикласника з вимогою дати йому можливість перездати контрольну, яку він написав три місяці тому. Навіщо? Якщо дитина перездасть цю контрольну, її середній бал тоді дозволить їй увійти в число тих, які «висять на дошці пошани». Не дзвоніть з такими проханнями. Зрозумійте, у системи освіти дуже вузьке розуміння успіху. Ми бажаємо кращого для наших дітей, але краще для них — це любити вчитися, бути залученими в безліч різних занять, дружити. Хваліть їх краще за їх зусилля в тих дисциплінах, де вони дійсно стараються. Допоможіть їм з плануванням поліпшення там, де їм важко або там, де вони не намагаються на повну. Якщо фото дитини не висить на дошці пошани, це не означає, що вона погано написала контрольну, не означає, що ви поганий батько. Не давайте порівнянням зняти важливість з того, що дійсно важливо.

Коли у дитини конфлікт з однокласником

Це жахливо, коли у дитини проблеми з дружбою. На якийсь час ці проблеми просочують всі сфери її життя. Кожна дитина через це проходить, кожен батько хотів би обнулити ці страждання. Але вихоплювати телефон і дзвонити іншому з батьків або бігти в школу — не вихід. Якщо ви вб’єте всіх драконів, ви вб’єте і переможця драконів: ваша справа — навчити дитину впоратися з цією ситуацією самостійно.

Читайте також: 7 порад, як виростити абсолютно безпорадну і несамостійну людину. І вона буде залежати від батьків до самої пенсії!

Коли дитина нашкодила в школі

Діти теж люди й іноді вони творять Бог знає що. Це не так страшно, головне, щоб вони зрозуміли, що їх дії мають наслідки. Будь ласка, підтримайте вчителя, або, у крайньому разі, не підриває його авторитет. Вчителі — ваші партнери у вихованні дітей. Дослідження говорять, що ті батьки, які співпрацюють зі школою, а не працюють проти неї, бачать кращі результати у дитини, в плані й навчання, і поведінки.

При цьому, я не кажу, що відступити — означає ігнорувати. Відступити зі своєю гіперопікою — значить, дати простір вашій дитині. Це нелегко, але цей простір їй дуже потрібен для того, щоб рости, набувати досвіду, робити помилки й на них вчитися. А ви будете поруч, щоб підтримати та навчити.

Як формувати в дитини потрібну звичку

Ви ніколи не замислювались над тим, чому одні порядки встановлюються надовго, а інші залишаються безуспішними? Уявімо, що ви виховали в дітей позитивну звичку вчасно лягати спати, але при цьому вранці докладаєте величезних зусиль, щоби підняти їх з ліжка й відправити до школи без запізнення, потерпаючи від обурень і невдоволень, висловлених ними.

Чому так відбувається? Хіба б не було чудово, якби ми могли просто з'ясувати секрет формування постійних звичок?.. Виявляється, є один дієвий метод! Він ґрунтується на дивовижному дослідженні в галузі нейронаук і пропонує нам план вироблення будь-якої потрібної нам звички.

Програма формування звички

На думку фахівців, процес формування звички має форму замкнутої петлі, і, для того щоби створити будь-яку нову звичку, нам просто треба забезпечити наявність усіх її елементів.

Складові петлі звички:

• Умовний сигнал.
• Послідовність дій (шаблон).
• Нагорода (користь).
• Потяг (рушійна сила).

№ 1. Умовний сигнал

Сигнал – це пусковий механізм, який дає мозку команду перевірити, чи є встановлена процедура (послідовність дій) для подібної ситуації, і якщо вона є, то в цьому випадку мозок ініціює її запуск.

У деяких випадках пусковий сигнал для повторюваних завдань уже присутній. Так, наприклад, уранці, коли дзвонить будильник або ви піднімаєте дитину з ліжка, для неї це сигнал про необхідність братися за виконання ранкових процедур.

В інших випадках нам, можливо, треба буде спеціально створити такий сигнал – наприклад, коли дитина закінчує вечеряти, це може бути для неї умовним сигналом, що треба братися за домашню роботу.

Надзвичайно важливо зробити так, щоб сигнал був дуже конкретною подією і всі зацікавлені особи знали про те, що він відбувається.

№ 2. Послідовність дій (шаблон)

Послідовність дій формується згідно із сигналом для досягнення мети. Розглянемо приклад ранкових зборів дітей до школи. Що відбувається у проміжку між пробудженням і виходом з дому?

Ось кілька порад, які допоможуть створити ефективну послідовність дій:

• Дії повинні бути простими. Для ранкового порядку дій доречними будуть такі прості процедури, як пробудження → приведення себе в порядок → сніданок → одягання → одягання шкільного рюкзака → вихід. Це означає, що всі інші дії, не описані в цій схемі, повинні відбуватись раніше, завчасно. Наприклад, треба виконати домашнє завдання та скласти зошити в рюкзак напередодні ввечері. Якщо дитина любить довго вибирати одяг, вона теж повинна визначитися зі своїм вбранням увечері, й так далі.
• Установіть чіткі правила. Наприклад, «Якщо ми приготувались до виходу з дому раніше встановленого часу, то можемо трохи пограти» (інакше кажучи, ми не можемо грати, доки не підготуємось до виходу).
• Дотримуйтеся власних правил – постійність має найважливіше значення. Точна послідовність дій, яку ми встановлюємо, і правила, які ми вибираємо для того, щоб дотримуватись установленого порядку дій, не настільки важливі, як постійне дотримання цих правил. Постійність має величезне значення при встановленні порядку дій. Тому дотримуйтесь установленого порядку, навіть якщо це не дуже зручно для вас, принаймні, перші кілька разів. Відносно вищевикладеного прикладу ранкової послідовності дій це означає, що сніданок повинен бути готовий до того моменту, коли діти приведуть себе в порядок, навіть якщо для цього вам доведеться прокинутися трохи раніше. Зверніть увагу, що ми б могли так само легко встановити правило, що свідчить: «Після гігієнічних процедур діти кілька хвилин грають, поки мама/тато готує сніданок». Важливо знайти баланс між зручністю й доцільністю, що прийнятні для сім'ї, а потім дотримуватися правил.
• Закладайте деякий запас часу у вашу затверджену послідовність дій. Батьки знають, що не все й не завжди йде за розкладом. Іноді необхідно витерти розлите молоко, знайти безслідно зниклу шкарпетку, поміняти пакет для змінного взуття, бо у старому порвалась ручка, підкрутити кришечку пляшки з водою, яка почала протікати... Практично все, що може піти не так, у той чи інший момент неодмінно трапляється. Необхідно закласти деякий запас часу на непередбачені ситуації.
• Додайте трохи задоволення в послідовності дій. Веселі заняття набагато ефективніше, ніж муштра. Якщо ми хочемо домогтись результатів, нам треба зробити так, щоб усі отримували задоволення від повсякденних занять. Ось так просто.

№ 3. Нагорода (користь)

Нагорода – це те, що примушує наш мозок визначити, чи варто відкладати в пам'яті ту чи іншу послідовність дій.

Більшість людей вважають, що користь (нагорода) є ключовим елементом будь-якої звички, і повністю зосереджуються на ній. Але багато фахівців рахують, що нагорода – це найменш важливий елемент петлі звички!

Не зрозумійте це неправильно, нагорода – це необхідна складова формування звички. Але як тільки звичка виробиться, ми легко можемо видалити нагороду, і звичка залишиться. Тому немає необхідності робити акцент на ретельному виборі правильної нагороди.

На даний момент виберіть будь-яку нагороду, яка, на вашу думку, прийнятна для вашої родини. Набір іграшкових солдатиків, поїздка в зоопарк, похід у парк – усе, що ви можете запропонувати, – буде доречним. Однак майте на увазі, що все, що ми робимо як батьки, повинно ґрунтуватись на довірі. Тому, безумовно, коли ми обіцяємо винагороду, то повинні дати її, незважаючи ні на що.

№ 4. Потяг

Це насправді найбільш важлива частина петлі звички. Потяг – це те, що примушує нас повторювати шаблон дій знову і знову, доки він настільки міцно не закріпиться в ланцюжках пам'яті нашого мозку, що ми будемо продовжувати виконувати певну послідовність дій, навіть якщо через якийсь час нагороди більше не буде.

У нашому випадку потяг буває двох видів:

• Штучний потяг – створюється за допомогою вибраної нами винагороди.
• Природний потяг, який створює для нас мати-природа!

Штучний потяг – це відчутне задоволення від отримання нагороди. З іншого боку, природний потяг нематеріальний, але в цілому він приносить більш глибоке задоволення. У ньому також є два рівні: перший рівень – це прагнення дитини до отримання любові та схвалення батьків. На наступному рівні стоїть вроджена, внутрішня радість, яку отримує кожна людина, коли діє правильно із правильних причин.

Наша мета почати з найлегшого – штучного потягу, а потім поступово допомагати дітям ставати все більш і більш внутрішньо мотивованими.

Підбиття підсумків 

Отже, ось основні етапи нашого хитрого плану:

• Виберіть сигнал, послідовність дій і нагороду.
• Протягом перших кількох днів м'яко керуйте своїми дітьми при виконанні встановленої послідовності дій.
• Спочатку від дітей слід очікувати деякого природного опору, і все може піти не так, як вам хотілось. У будь-якому випадку, зберігайте спокій. Нагадуйте собі про те, що зусилля тимчасові, – як тільки ви встановите послідовність дій (певний шаблон), вам не доведеться напружуватись так сильно.
• Чекайте моменту, коли дитина зробить усе правильно, і потім висловіть їй свою радість і гордість за неї. Не обов'язково проявляти своє захоплення бурхливо або надмірно. Просто дайте дитині зрозуміти, що ви сприймаєте її зусилля позитивно, посміхніться, обійміть, поплескайте її по спині тощо. Як приклад, повертаючись до нашого ранкового сценарію, описаного вище, коли вам вдасться підготувати дитину до виходу з дому без будь-яких проблем, ви можете сказати: «Ти сьогодні так швидко поснідав! Дивись, завдяки твоїм зусиллям ми виходимо з дому вчасно й можемо набагато спокійніше їхати до школи. Давай у дорозі послухаємо нашу улюблену музику!».
• Потім нагадуйте дитині про її маленькі перемоги при найпершій можливості, особливо коли вона зазнає невдачі в чому-небудь іншому. Наприклад, якщо під час вечері дитина більше розмазує їжу по тарілці, ніж їсть її, утримайтесь від спокуси зробити їй зауваження. Замість цього посміхніться та скажіть: «Знаєш, тато, Сашко сьогодні вранці так швидко поснідав! Ми всю дорогу святкували його успіх, співаючи наші улюблені пісеньки. Синку, хочеш розповісти про це татусю?». А потім м'яко нагадайте йому про необхідність доїсти їжу за допомогою невербальних сигналів. Улаштуйтеся зручніше й насолоджуйтесь вечерею, спостерігаючи, як дитина із задоволенням розповідає тату історію свого ранкового подвигу зі сніданком. У такому стані вона, швидше за все, так само швидко закінчить свою вечерю, як і сніданок, тому що нагадування про першу маленьку перемогу підсвідомо мотивує дитину на досягнення наступної. (Якщо це не відбувається відразу, будьте терплячими, це неодмінно станеться.)
• Додавайте одну маленьку перемогу до іншої. Коли дитина вечеряє, зробіть здивований вираз обличчя та скажіть: «Ось так, ти знову зробив це, ти майже впорався з вечерею! Залишилося всього чотири шматочки». Повторіть це наступного ранку, допомагаючи дитині впоратися з повсякденними діями, й так далі.

Навіть дивно, наскільки добре це працює. Ви просто не зможете оцінити ефективність цього плану, доки самі не спробуєте!

Перша перемога – це найважча частина, але як тільки ви впораєтеся із цим завданням, справи підуть чудово. Коли ви дасте успішний імпульс, то зможете настільки вдало та спокійно формувати будь-який шаблон, будь-яку послідовність дій, що це перевершить усі ваші очікування!

Висновок

Таким чином, якщо ми хочемо допомогти дітям досягти успіху у формуванні звичок, то повинні переконатись у тому, що:

• Ми вибрали чіткий сигнал, простий шаблон і нагороду, якої хочуть діти.
• Ми докладаємо всіх зусиль, щоб допомогти дітям упоратися зі встановленою послідовністю дій перші кілька разів.
• Коли діти домагаються успіху, ми даємо їм нагороду, якої вони очікують, плюс додаткову винагороду у вигляді позитивного підкріплення.
• Із плином певного періоду часу матеріальна винагорода втрачає свою привабливість. Ми її поступово скасовуємо, але при цьому стежимо за сигналами, які подають нам діти з цього приводу. Ми, як і раніше, пропонуємо свою похвалу, підтримку й позитивне підкріплення.
• Через більш тривалий проміжок часу, коли діти починають ставати все більш і більш внутрішньо мотивованими, ми самоусуваємося із процесу й дозволяємо їм створювати свої власні шаблони, які відповідають потребам усієї родини.
• Ми не встигаємо озирнутись, як життя перетворюється на прекрасну подорож, якою воно й повинно бути!

Це схоже на вибір рослини, яку ви хочете посадити на городі. Ви можете посадити кілька однорічних ранніх сортів і отримати швидкий урожай, але при цьому вам доведеться садити їх щороку. Або можна докласти трохи додаткових зусиль і посадити фруктовий сад. Ви будете довше чекати першого врожаю, але зможете отримувати плоди своєї праці з року в рік протягом десятиліть!